Зелені свята мають християнську і дохристиянську традицію. Зелені свята вшановують сотворення всесвіту — цього дня, Господь сотворив Землю і засіяв її зеленню.
Зелені свята — українська назва християнського свята Трійці, що відзначається на 50-й день після Паски. Обрядовість Зелених свят знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ дерев та рослинності, магія закликання майбутнього врожаю.
З вівторка або четверга відзначалися Русалії або русальні дні — свято в пам'ять померлих у стародавніх слов'ян, поминальні дні. У Київській Русі Русалії проводились з «бісовськими ігрищами», які супроводилися піснями, танцями, грою на бубнах, сопілках і гуслях.
У Вишгородському районі Київської області, на Тернопільщині палять колеса.
В деяких селах прикрашали квітами колесо, а потім намагалися його запалити. Парубки волокли з лісу дуба, ставили його на вулиці, цілу ніч танцювали навколо нього, палили вогні. Колесо вважалося символом Сонця, Зелені свята — це свято пошанування дерев, трав, квітів і сонця. Давня людина поклонялася деревам і рослинам тому, що дерево давало плоди, з дерева робили житло, знаряддя праці. З деревами здійснювали ряд обрядів. В Україні це було водіння тополі та куща.
Культ дерев, священні гаї та ліси, в які не можна було навіть заходити, був відомий не тільки серед українців, а й серед інших народів світу. Дерева уподібнювали до божеств. Наприклад, дуб — Перуну, богові дощу і грому. Культ дерев і природи тісно пов'язаний з культом предків, тому обряди Зеленої Неділі тісно пов'язані з поминальним звичаєм, так званими Русаліями. Пошанування природи сприймалося як пошанування предків, померлих. Люди вірили, що померлі мають вплив на природу і залежно від ставлення до них живих людей сприяють добру або роблять шкоду. Тому одночасно з пошануванням природи навесні відбувалися поминальні обряди. Жінки писали писанки — символ відродження життя і природи — та приносили на могили своїх родичів.
На Зелені Свята криницю обов'язково квітчали, в хаті все озеленювали, вулицю чисто вимітали і тоді йшли на кладовище поминати покійних.
За Українською Міфологією, на Зелені свята мати Слава породила сина Трояна зеленню.
Напередодні цього свята, домівку прикрашають зеленими гілками дерев а також вселюють долівку м'ятою, лепехою.
Напередодні Зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, хату, подвір’я та господарські будівлі прикрашали клечанням – зеленими гілками дерев. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмою, ласкавцями, лепехою.
Як всі інші свята наших пращурів, Зелені свята базувалися на хліборобських традиціях сонячного циклу. Але окрім культу Сонця і культу померлих предків, в основі Зелених свят лежав культ дерева і квітів. Можливо, тисячолітня традиція прикрашати житло на Зелені свята зеленим віттям і була пов’язана з давнім культом і святом дерев.
Між іншим, серби і греки у дні Зелених свят збирали квіти, плели вінки й несли їх додому, а інші народи, як і українці, оздоблювали свої домівки зеленими гілками дерев, які несли з лісу або «священного гаю».
У Зелені свята в деяких місцевостях України були звичаї, пов’язані зі священними деревами. Наприклад, на Лівобережжі був обряд водити тополю. Дівчата вибирали поміж себе дівчину на тополю, прикрашали її намистом, стрічками та квітами, обличчя зав’язували хусткою, руки прив’язували до палиці і так водили по селу з гучними піснями. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання (головним чином, приплоду худобі і гарного врожаю), щедро обдаровував учасників обряду.
На Поліссі побутував близький за значенням обряд Троїцького куста, роль якого теж виконувала дівчина. А ще відома така молодіжна забава, як завивання берези.
Вранці у Зелену неділю дівчата беруть харчі, закликаюь хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йдуть у ліс чи в гай. Там грають, співають, хороводять, а потім сідають і разом їдять все, що принесли. Після цього шукають в лісі молоді берізки, що мають тонкі і довгі гілля-пруття – і з того тонкого гілля на самій березі завивають вінки, співаючи відповідних пісень:
По саду ходжу, виноград саджу Посадивши та й поливаю, Ой поливши та й нащіпаю, Нащіпавши, віночка зів’ю, Віночка звивши, на воду пущу: Хто вінка пійме, той мене візьме…
Хлопці можуть допомагати – кожний своїй дівчині – завити вінок на березі.
Ой, зав’ю вінки та на всі святки, Ой на всі святки, на всі празники… На всі святочки, на годовії і на роковії…
Звивши вінок на живій березі, хлопці їх обережно відламують і доручають дівчатам. А дівчата забирають додому і пізнім вечором йдуть до води і пускають їх на воду, як на Купала, споглядаючи, чи швидко пливуть, чи не підуть під воду, чи з’єднається з іншим вінком, на який загадала дівчина, чи не пристане до берега, тощо.
Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Зазвичай їх влаштовували в лісі чи в полі, на вигоні за селом. Подекуди молодіжні забави й танці проходили біля спеціальних лаштунків – ігорного дуба чи явора. Вони являли собою довгу жердину, до якої зверху горизонтально прикріплювали колесо, прикрашене квітами, гіллям, стрічками.
На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.
